 |
Я відчуваю осінь...Це золота пора, пора якогось тихого печального смутку. Коли хочется підвести підсумки, але думаеш при цьому які підсумки - чи року, чи всього життя. Підготуватись до чогось, але до чого- просто до пори року яку звуть зима, чи до наступного періоду свого життя.
Я бачу осінь.....Ось летить осіннє листячко, падає сріблястим танком тоненька павутинка бабиного літа і все навкруги в очікуванні ....В очікуванні холоду, змін не тільки в природі, а змін в самій людині.І всерівно ще дуже хочеться тепла, тепла фізичного і душевного. Дерева навкруги горять зеленим, жовтим і червоним кольорами, їм не хочеться скидати своє убранство. Адже тоді вони залишаються відкритими дощам, холодному зимовому вітру.Це як людська душа, яка відкривається назустріч людям, але в той же час така ранима і беззахистна.Тільки душа незважаючи ні на що, може багато побачити і збагнути.
Я чую осінь..... Я чую в тиші жовтневого дня осінню пісню лісу і річки. Чую як відпочиває земля після того, як віддала людині весь свій врожай. Мене завжди вражає кущ калини, який щедро вкритий червоними ягодами, і мені зажди хочеться їх скоштувати, коли вони трішечки підморожені. Я мимоволі торкаюсь до ягід калини як до останньої вісточки осінньої природи. 
Відчуваю, бачу, чую і приймаю осінь, і думаю про те,що пройде зовсім небагато часу і настане весна. Все навкруги оживе і зазеленіє.Але це будуть нові відчуття, нові переміни в душі і природі. І мені дуже хочеться захистити - оголене дерево, сумний ліс, темну гладь беззахистної річки. Щоб ми всі разом, дочекались весни з надією і вірою , що все буде добре.
Гарно і душевно..
ВідповістиВидалити