"ПОВЕРНЕНА ПАМЯТЬ"'

                                      БІБЛІОТЕЧНИЙ  ОНЛАЙН-ПРОЕКТ

                      Так, у нашому недалекому минулому – було надміру сторінок, які б нині хотілося викреслити .  Та історію неможливо  переписати – хоча б тому, щоб вона залишилася пересторогою для нащадків.  Тим більше неприпустимо бездумно перекреслювати чорною фарбою те світле, що живило людські серця і душі  воєнного лихоліття.  А перемога саме й була тим джерелом  спільної радості .   Люди різного віку , національностей,свої і чужі,добрі й лихі,чуйні й байдужі – кидалися в обійми один одному як більш ніде й ніколи.                                                Багато  наших земляків , жителів села Варюшино, пішли на фронт, з них 82 чоловіки не повернулись. Жителі села – жінки, діти, літні люди пережили  труднощі окупації – голод, холод, розруху. Вони стали основними відбудовниками села після звільнення від фашистських окупантів. І також були свідками визволення  Варюшино  19 березня 1944 року, коли 34-а Гвардійська стрілецька дивізія переправилася через  Південний  Буг і втримувала  плацдарм. Дорогою  ціною вдалося втримати  плацдарм – Братська могила на кладовищі ,стала  останнім прихистком   для  211  бійців Радянської  армії. І тільки  18 чоловік з них відомо, прізвища  і імена 193-х не встановлені. Навіть важко уявити , що рідні не дізналися де вони загинули.                             Відходять в небуття наші ветерани і тим більше  хочеться зберегти  пам’ ять про  цих відважних людей. І  сьогодні  моя розповідь про скромну  людину, жителя нашого села , ветерана війни і праці Антонова  Анатолія  Арсентійовича. Цієї  прекрасної і цікавої людини  вже давно немає серед нас, але пам’ять про веселого, працьовитого  діда  Анатолія закарбувалась в моїй пам’яті.  Коли  розпочалася  Друга світова війна Анатолій Арсентійович  проходив дійсну військову службу в Москві, потім були курси молодших лейтенантів . Декілька  разів він писав рапорт , щоб швидше піти на фронт,  і в 1942 році весь курс  був направлений  на фронт.                   Своє перше бойове хрещення  Антонов одержав під Москвою, потім була контузія. Коли він опритомнів , побачив що лежить на печі поряд з дітьми в сільській хаті. Його підібрали жителі ближнього села , назву не пам’ятає, доглядали, а потім відправили в госпіталь. Згодом Анатолій Арсентійович  воював на Брянському фронті, був учасником битви на Курській Дузі, де в 1943 році був важко поранений. Дружина  Марія Олексіївна розповідала,що  після госпіталю  він воював на 3-у Українському і 1-у Білоруському фронтах. Перемогу  Антонов зустрів  в травні 1945 року в Болгарії. Але  додому  він так і  потрапив, тому, що з 1945 по 1947 роки  продовжив службу на Халкінголі.  Анатолій  Арсентійович  був нагороджений  Орденом  Знак Пошани, Орденом  Вітчизняної  війни ІІ ступеня,  Орденом  Богдана  Хмельницького і ще багатьма нагородами.                                                                                                                                                                Після війни він працював слюсарем  в колгоспі  ім. Мічуріна, а з 1970 року в радгоспі «Виноградна долина». За яку б роботу не бралася ця людина  все виходило  уміло і гарно. Антонов А.А.  отримував подяки і грамоти  від районного керівництва  і радгоспу. Мабуть правду кажуть, що коли народжується людина, то доля її вирішена . Так із героєм моєї розповіді , людиною яка прожила своє життя скромно і гідно. Він виростив разом з дружиною трьох доньок був добрим чоловіком і гарним батьком.                                                                                                                 Розповідаючи про  Анатолія Арсентійовича, про людину яка  жила по сусідству, я думаю про багатьох людей яких я не знала, але долі їх дуже  схожі. Вони жили, працювали, захищали свою землю, любили свої родини і не вважали себе героями. І ми низько схиляємо голови перед  пам’яттю    цих людей. Сьогодні  і завжди наші слова вдячності  фронтовикам, учасникам бойових дій – ви були і залишаєтеся  героями і прикладом для прийдешніх поколінь.

         

"Всесвітній День Здоров'я"

 

 З    1950 року Всесвітні дні здоров’я відзначаються щороку 7 квітня, і щоразу вони присвячені  певним темам. Кожна тема відображає пріоритетну царину діяльності, що є актуальною для ВООЗ на даний момент.

Нинішній рік оголошений Міжнародним роком медико-санітарних і соціальних працівників на знак поваги і вдячності працівникам медичної та соціальної сфер за їх наполегливу самовіддану працю в боротьбі з пандемією COVID-19. У цьому році ВООЗ проведе кампанію під гаслом «Захищати. Допомагати. Об'єднувати зусилля».

В Варюшинській бібліотеці філії  представлено  книжкову викладку "Ми за здоровий спосіб життя"