Читайте рідне українське слово.....

Чудові вірші про осінь  Ліни Костенко  не можуть  нікого залишити байдужим . Тільки  тонкий  лірик  може  побачити в природі  те, що ми всі не завжди помічаємо. Насолоджуйтесь осіннім читанням неповторної  української поетеси.

 Осінній сад ще яблучка глядить,

листочок-два гойдає на гілляках.

І цілу ніч щось тихо шарудить,

і чорні вікна стигнуть в переляках.

Між стовбурами пробігає тінь...

А у світанків очі променисті.

Те білий кінь,

то білий-білий кінь

шукає літо у сухому листі

        *********

Ставить осінь на землю свою золоту жирандоль.

І, ковтаючи сльози, одягши на плечі сукману,

перемотує літо на чорні котушки тополь,

шиє голим полям нескінченну сорочку з туману.

Тихо строчать дощі... І навіщо мені ця печаль?

Що я хочу спитать у цієї сумної кравчині?

Я прощаюся з літом. І воно мені каже: «Прощай!»

І хита над шляхом порожні гнізда грачині

        **********
Самі на себе дивляться ліси,

розгублені од власної краси.

Немов пройшов незримий Левітан

то там торкнув їх пензликом, то там.

Осінній вітер одгуляв, затих.

Стоїть берізонька — як в іскрах золотих.
        
       *************

Красива  осінь  вишиває  клени  
Червоним,  жовтим,  срібним,  золотим.  
А  листя  просить:  –  Виший  нас  зеленим!  
Ми  ще  побудем,  ще  не  облетим.  

А  листя  просить:  –  Дай  нам  тої  втіхи!  
Сади  прекрасні,  роси  –  як  вино.  
Ворони  п'ють  надкльовані  горіхи. 
А  що  їм,  чорним?  Чорним  все  одно.