Вже ночі під листопадом ночують,
Примерзла, опустилася латать,
І щуки воду слухають – не чують,
І снігурі поміж сніжинами летять.
Сміється заєць з морквою за вухом:
Мокреньким носом ловить сніженя...
І пахне шишка біля себе сухо,
І степ лежить від мене – до коня...
Нам знову ніколи: вісімдесятим ліком,
Двадцятим віком почнемось – нема!..
Учора тут ще басувало літо,
Тепер дивися: молода зима!
І стежка вже не лащиться під ноги,
І не співає – каркає лиш птах...
Взуваймось добре на свою дорогу,
Вдягаймось тепло на зимовий шлях.
Я обніму тебе. Тебе я обнімаю.
Мій білий подих на твоїй руці
В цю мить, коли між снігом пролітаютьЧервоногруді теплі снігурці. (М.Вінграновський)
Немає коментарів:
Дописати коментар